Історія школи
Своїм заснуванням ми завдячуємо імператриці Катерині II, яка за непокору та участь у повстаннях у селі Турбаях на Полтавщині переселила Турбаївців (колись вільних козаків) у 1794 році в безводні таврійські степи і визначила кінцевим пунктом переселення колишній татарський аул Чалбаси (у перекладі з татарського "Сіра голова").
Минуло багато років, коли непокірні селяни прижилися в таврійських степах. Село стало процвітати, збільшилося населення. їв 1861 році, коли представники передового дворянства почали дбати про освіту на Україні, у нашому селі в 1865 році була відкрита перша початкова школа, яка в 1901 році, за рішенням Дніпровського повітового земства, була перетворена у вище початкове земське училище, яке давало освіту за шість класів. А згодом (1896 року) відкрили церковно-парафіяльну школу. У цих школах навчалися переважно діти заможних батьків (56 хлопчиків та 8 дівчаток). У 1912 році на кошти Дніпровського повітового земства в честь 100-річчя Вітчизняної війни проти Наполеона, було розпочато будівництво земської початкової 4-х класної школи і будинку вчителів. Згодом (1917 рік) ця школа стала семирічною.
За часів радянської влади в селі відкрили дві початкові школи та створили спілку працівників освіти, де працювали секції: хорова, лекційна, театральна, педагогічна.
У 1933 році в селі було створено притулок для репресованих дітей киргизів. Тут же для них відкрили школу, яка згодом стала називатися киргизькою. 1939 рік... Пам'ятний він для жителів нашого села. Перший випускний вечір. Десятикласники отримують атестати.
На початку 1941 року в селі працюють дві семирічні та одна середня школа. А після Великої Вітчизняної війни до 80-х років функціонували Першотравнева середня школа та восьмирічна
Життя рухалося вперед. Замало стало для виноградівців двох одноповерхових шкіл. Виникла потреба в будівництві нової триповерхової. Ініціатором цієї справи стала завзята, невтомна, щира людина - голова колгоспу імені XXI з'їзду КПРС М'ята Зінаїда Пилипівна, яка об'єднала навколо себе небайдужих до життя односельців - склали кошторис, затвердили в Міністерстві сільського господарства, знайшли підрядчика, виділили кошти - і закипіла робота. Будувалася школа протягом трьох років. Раділи діти, раділи дорослі, раділи будівельники.
Довгоочікуваний день настав 1 вересня 1984 року. Школа зустріла, 890 учнів.
Найщасливішими були 74 першокласники, адже їх хвилювання можна зрозуміти - далеко не кожному посміхається доля піти в перший клас новобудови. А повели їх у країну Знань перші вчителі - Адамчик Ольга Борисівна, Дорошенко Олена Григорівна. Особливою гордістю були переповнені 44 десятикласники які переступили шкільний поріг з надіями, мріями, вірою в щасливе майбутнє, усвідомлюючи, що вони є першими випускниками. Педагогічний колектив 1984 року -це 76 творчих, натхненних, несхожих, неповторних особистостей. А очолив їх Юрченко М.К. Розпочався літопис нової школи з чистого аркушу.
Рік за роком наполегливої праці вчителів, учнів, батьків давав очікувані результати: учителям - зростання професійної майстерності, учням - необхідні знання для свого майбутнього, батькам - упевненості, що біля їх дітей стоять надійні наставники. Промайнуло 20 років, зі стін школи випущено 1046 учнів і у кожного свій шлях, але путівка в життя одна, стежка до шкільного порогу - одна, яка повертає до Виноградівської школи.
Пишається школа своїми випускниками, які не схибили, які долали усі життєві негаразди, пам'ятаючи, що за ними стоять батьки, що радіють успіхам і щиро переймаються проблемами, невдачами, готовими дати пораду, прийти на допомогу їх учителі. Щаслива вчительська доля тих учителів, які стояли у витоків народження школи і 20 років ведуть за собою молодих колег, учнів.
